Синдром найменших зусиль, або Коли не щастить на вчителів
Керол Двек, відома
американська психологиня, проводить експерименти понад 20 років з метою
з'ясувати, чому одні люди не зупиняються перед труднощами, а інші опускають
руки за найменших невдач, звинувачуючи всіх навколо. У книзі "Гнучка
свідомість" (розділ "Істина про здібності й досягнення") авторка
розкриває результати експерименту з учнями.
Для багатьох перехід до середньої школи - час великих випробувань: предмети стають складнішими, а кількість учителів збільшується. Ускладнює ситуацію й те, що це час фізичної перебудови тіла. Усе разом стає причиною зниження оцінок у частини учнів.
Під час експерименту дітей просили пояснити причину низьких оцінок. Багато з них звинувачували себе: "Я невдаха", "Математика не для мене". Інші намагалися перекласти відповідальність на когось: "Учитель мене дратує", "Учитель мене ненавидить", "Усе тому, що вчитель сам, по суті, нічого добре не знає" (Керол Двек подає учнівські відповіді в оригіналі - з образами на адресу вчителів, дозволю собі їх пом'якшити). Цікаво, що експеримент тривав багато років: учні, які звинувачували в невдачах інших, стали дорослими, яким не щастить із керівниками чи роботою взагалі. Також вони не задоволені членами родини.
Була ще й інша частина учнів, які, за їхніми ж словами, відчували смуток через низькі оцінки, але їх чи не з народження привчили, що успіх - вершина, а вгору завжди шлях не простий: іти важко, потрібно зупинятися, а часом навіть повертатися, щоб знайти іншу дорогу. Такі діти не переставали працювати. У їхніх анкетах майже не було нарікань. Ви вже, напевно, здогадалися, що й у дорослому житті в них усе дивним чином складалося добре.
Бенджамін Блум (дослідник методів навчання) детально проаналізував історії успіху 120 осіб. Серед них - світові знаменитості (піаністи, олімпійські чемпіони, математики, неврологи...). Більшість не те що в дитинстві - навіть у юності не виявляла жодних особливих здібностей. Але так було тільки доти, доки вони не почали старанно займатися. Блум підсумовує: "Після сорока років дослідження методів навчання мій головний висновок такий: те, що здатна засвоїти одна людина, може засвоїти майже кожна, якщо їй забезпечити умови навчання".
Керол Двек підсумовує: "Значні досягнення потребують концентрації, величезних зусиль, гнучких стратегій і тактик". Праця - запорука успіху. А ще є синдром найменших зусиль - бажання нічого не робити, критикувати інших і мати все. Бути таким собі ображеним підлітком. Якому просто не пощастило зі шкільними вчителями.
P.S. Цей текст та інші подібні публікую у своєму інстаграмі для старшокласників з двох причин: 1) мотивація; 2)факти для прикладів у власному висловленні (підготовка до ЗНО).
Для багатьох перехід до середньої школи - час великих випробувань: предмети стають складнішими, а кількість учителів збільшується. Ускладнює ситуацію й те, що це час фізичної перебудови тіла. Усе разом стає причиною зниження оцінок у частини учнів.
Під час експерименту дітей просили пояснити причину низьких оцінок. Багато з них звинувачували себе: "Я невдаха", "Математика не для мене". Інші намагалися перекласти відповідальність на когось: "Учитель мене дратує", "Учитель мене ненавидить", "Усе тому, що вчитель сам, по суті, нічого добре не знає" (Керол Двек подає учнівські відповіді в оригіналі - з образами на адресу вчителів, дозволю собі їх пом'якшити). Цікаво, що експеримент тривав багато років: учні, які звинувачували в невдачах інших, стали дорослими, яким не щастить із керівниками чи роботою взагалі. Також вони не задоволені членами родини.
Була ще й інша частина учнів, які, за їхніми ж словами, відчували смуток через низькі оцінки, але їх чи не з народження привчили, що успіх - вершина, а вгору завжди шлях не простий: іти важко, потрібно зупинятися, а часом навіть повертатися, щоб знайти іншу дорогу. Такі діти не переставали працювати. У їхніх анкетах майже не було нарікань. Ви вже, напевно, здогадалися, що й у дорослому житті в них усе дивним чином складалося добре.
Бенджамін Блум (дослідник методів навчання) детально проаналізував історії успіху 120 осіб. Серед них - світові знаменитості (піаністи, олімпійські чемпіони, математики, неврологи...). Більшість не те що в дитинстві - навіть у юності не виявляла жодних особливих здібностей. Але так було тільки доти, доки вони не почали старанно займатися. Блум підсумовує: "Після сорока років дослідження методів навчання мій головний висновок такий: те, що здатна засвоїти одна людина, може засвоїти майже кожна, якщо їй забезпечити умови навчання".
Керол Двек підсумовує: "Значні досягнення потребують концентрації, величезних зусиль, гнучких стратегій і тактик". Праця - запорука успіху. А ще є синдром найменших зусиль - бажання нічого не робити, критикувати інших і мати все. Бути таким собі ображеним підлітком. Якому просто не пощастило зі шкільними вчителями.
P.S. Цей текст та інші подібні публікую у своєму інстаграмі для старшокласників з двох причин: 1) мотивація; 2)факти для прикладів у власному висловленні (підготовка до ЗНО).